Часто про стосунки братів і сестер жартують, мовляв, вони сваряться і конкурують за увагу батьків. Олександр і Надія Радченки про конкуренцію знають не з чуток – але не одне з одним, а на змаганнях з ракетомоделювання. Цього року брат і сестра увійшли до ТОП-10 спортсменів Кубка світу з ракетомодельного спорту у класі моделей ракетних планерів із прискорювачем на тривалість польоту (S4A). Зі 176 спортсменів Олександр посів 1 місце, а Надія – 5. Розповідаємо трохи більше про сім’ю спортсменів.
З чого все починалось
22-річний Олександр і 15-річна Надія – з Ніжина. Сашко розповідає, що з дитинства любив щось майструвати руками. Одного разу у шкільному таборі він відвідав виставку Станції юних техніків і там познайомився з людьми, які створювали моделі ракет. Для того, щоб займатися моделюванням хлопець був ще замалий, але йому дозволили запустити модель ракети.
«Це був мій перший запуск. Ось цей момент: “Ключ на старт, 5, 4, 3, 2, 1. Пуск” Модель здійнялася вгору, двигун відпрацював усе паливо. Підходить момент, коли має відкритись система порятунку… Але щось пішло не так, і замість двох парашутів виходить лише один. Та це не біда, адже модель розрахована й на те, щоб спускатися навіть на одному парашуті», – пригадує чемпіон.
Відтоді Олександр протягом року займався ракетомоделювання, а далі пішов пробувати себе в інших хобі – футбол, дзюдо, інтелектуальні ігри, танці. Втім, зрозумів, що його справа – це моделі ракет. Тож повернувся до неї і відтоді не полишав.
«У дитинстві я особливо не цікавилась тим, чим займається брат: ну якісь там ракетки — і все. Чесно кажучи, найбільше мене тішило, коли він їхав на змагання, бо цілий тиждень кімната була тільки моя», – сміється сестра Олександра Надія.
Але з часом усе змінилось. Надія підросла і почала більше цікавитися захопленням брата. Цікавість зрештою привела її на Станцію юних техніків, де вона й відкрила для себе ракетомоделювання.
Старший брат постійно підтримував Надію, і з часом вона почала досягати успіхів, перемагала на змаганнях і відточувала майстерність. Підтримують дівчину і друзі – їм завжди цікаво почути нові історії зі змагань.
«То я розповідаю, як ми шукали моделі в кукурудзі, то моделі перелетіли за річку і вже на тому березі ми продовжували пошуки, зустрівши косулю, а інколи моделі взагалі залітали в ліс, і нам доводилось діставати їх палицями», – ділиться спортсменка.
Попри те, що ракетомоделювання традиційно вважається більш чоловічим спортом, жодних упереджень дівчина не відчуває. Каже, що для неї це про можливості і результат, а не про стереотипи.
Сезон-2025: виклики і перемоги
У змагальному сезоні – 2025 Олександр продовжував вдосконалювати конструкцію моделей категорії S4A. За неї спортсмен взявся ще 2020 року, але через ковід і повномасштабне вторгнення реалізація задуму почалась лише у 2023 році.
«Взявши цю категорію за основну ми й досягли таких результатів, адже вклали всі сили в оптимізацію моделі щоб вона була максимально легкою як по вазі так і в швидкості підготовки до польоту, а також не програвала в якості серед інших спортсменів», – пояснює ракетомоделіст.
За словами Олександра, цей сезон був значно складнішим за попередні, адже команда суттєво скоротилася, а чимало організаційних моментів лягло на плечі самих спортсменів. Навіть дрібна рутина, яка відволікає від основної підготовки, впливає на кінцевий результат, тож успіх української команди ще більш цінний.
Надія ж згадує кумедні моменти зі змагань. Найбільш запам’ятався дівчині випадок на останньому етапі Кубка світу в Словенії у класі S4.
«У першому раунді наші дві моделі залетіли в кукурудзу, у другому – перелетіли і кукурудзяне поле, і яблучний сад та залетіли за річку, де знайти їх неможливо. Перед третім раундом вибору вже не було – ми пішли шукати моделі з першого раунду в кукурудзу, яка була вища за мене рази в два, та в якій можна було просто загубитись. Ми приблизно знали, де вони можуть бути, але серед однакових рядів кукурудзи повністю втрачаєш орієнтацію, час іде, а напруга тільки зростає. І коли до кінця раунду залишалось хвилин 15, напарник знайшов мою ракету. У той момент ніби відкрився другий подих: я побігла з нею до стартів, ми швидко підготували модель і буквально в останні секунди встигли запустити її в політ, та ще й із максимальним результатом», – розповідає спортсменка.
Звісно, за кумедними історіями і медалями переможців стоїть колосальна праця у складних умовах, неможливість здійснювати запуски в умовах воєнного стану в Україні та робота попри все. Наші спортсмени демонструють дивовижну стійкість і наполегливість, тож світове визнання – це закономірний результат для них. Тож ми бажаємо Олександру і Надії нових перемог та лише мирних ракет в українському небі.
